Вінницька письменниця виходить заміж за артилериста

Джерело: Щотижнева газета «33-й канал» від 19.04.2017

Відома вінницька письменниця Вікторія Гранецька, яка отримала перемогу у Міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова», інших престижних заходах, завдяки війні знайшла своє кохання та збирається заміж. Обранцем дівчини став доброволець Влад Сорд, який у свої 28 років пройшов бої у найзапекліших місцях та написав книгу про війну. Про свою неймовірну історію кохання наречені розповіли нашому журналісту.

– Із Владом я познайомилась восени минулого року. Під час телефонної розмови моя сестра, яка служить на Сході, розповіла, що в них на позиції є хлопець, який пише вірші, – починає розмову Вікторія. – Я на той час захопилась неримованою поезією, тож мені стало цікаво глянути ті вірші. Сестра дала йому мій номер мобільного, і він зателефонував. Вразило, який молодий і приємний голос виявився у суворого воїна із позивним «Змій») Оскільки він усе ще був на війні, то на зв'язок нечасто вдавалося виходити. Утім, я чекала віршів. Вже потім він потроху почав збирати і надсилати мені свої тексти. Його поезія одразу сподобалася, вона була такою несхожою на все те, що я читала досі, такою живою, відвертою і страшною у своїй правді… Я подумала, що потрібно видавати книгу, і зголосилась узятися за редагування творів та пошук видавця.

Симпатія між Вами виникла одразу?

– Скажу чесно, я очікувала, що він виявиться диваком, яких чимало серед творчих людей, а ще ж певний відбиток на його характер мала б накласти війна… Утім, що далі, то більше переконувалась – Влад Сорд один із найбільш адекватних і поміркованих людей, яких мені доводилося зустрічати. У нього неперевершене почуття гумору, він дуже цікаво уміє розповідати і має безліч неймовірних історій у власному житті, з ним легко і просто, ніби знаєш його вже багато-багато років. Як людина, він безперечно одразу завоював мою симпатію. Крім того, у нас дивовижно збігаються смаки щодо музики, фільмів та їжі (Влад чудово готує, як я пізніше переконалася). У творчості також маємо чимало спільного – приміром, містичні та фантастичні мотиви, до яких ми обоє завжди зверталися у прозі та поезії. Коли ж ми вперше зустрілися (Влад приїхав до Вінниці для вичитки та узгодження правок у рукописі), я побачила, що це ще й дуже гарний, розумний і вихований чоловік. І вельми екзотичний – не знаю, чи він зауважив під час першої зустрічі, як зачудовано я розглядаю його довге волосся та численні татуювання. Але я не дозволяла собі думати про нього, як про чоловіка, оскільки була переконана, що його серце зайняте. У нас вибудувались винятково дружні стосунки, хоч я й помітила у наступні місяці, що він постійно знаходить нагоду приїхати до Вінниці. А ще він дуже любить котів, а в мене їх наразі четверо (у Влада ж удома, виявляється, аж 13 котів!), тож це теж неабияк посприяло нашому зближенню та порозумінню. Мої коти та кішки одразу визнали його «своїм»))    

Владе, це правда, що ваші предки вікінги? Як потрапили на Майдан, а згодом на війну?

– Родом я з Вінниччини, з Піщанського району. На чверть – норвежець, мій дід походив із древнього роду, проте хоч і я вихований в Скандинавських традиціях, але вважаю себе українцем. Навчався в Криму, в КЮІ НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, практикувався у Верховній Раді АРК, добився усього, про що тільки можна було мріяти хлопцю з села. А потім почалась Революція, за нею – війна.
Свого часу поїхав з однодумцем у Київ дізнатися правду про Майдан; дізнався і настільки нею переповнився, що покинути уже не зміг. Під час сутичок на Грушевського нас помітили хлопці з Правого Сектору, запросили в організацію та запропонували жити на п’ятому поверсі будинку Профспілок. Так сталося, що разом із хлопцями, з якими ми боролися проти Януковича, «Беркуту» та тітушок, я вирушив захищати країну в складі Добровольчого Українського Корпусу, щойно почалась війна. Першим серйозним бойовим виїздом вважаю Іловайськ, де я був у складі зведеного загону секретчиків стрільцем дальнього бою й потім отримав травму спини. Щойно більш-менш став на ноги – поховав одного з кращих друзів, що загинув підчас оборони ДАП’у, Сергія Табалу, наймолодшого «кіборга». Потім уже були Піски під Донецьком, в складі батальйону ОУН, де спільно із ЗСУ ми знищили передовий ворожий блокпост, вже за вивіскою «Донецьк». Далі надійшов час мені та хлопцям уже легалізуватися й ми спробували піти в Азов, проте зрозумівши, що нацгвардія на той час практично припинила активно воювати, змінили рішення та пішли в 93-тю ОМБр. Так я опинився на Бутівці, шахті в передмісті Донецька, на якій провоював незабутніх шість місяців.  Згодом, після ротації бригади, нас перекинули на Луганський напрямок і так я опинився в Кримському. На той час мене, гранатометника, забрали з піхоти й перевели в артилерійську розвідку. Тож змушений був освоїти багато нових військових дисциплін, з якими раніше й не стикався. Наприклад, працював на американській станції AN/TPQ-48 та був оператором БПЛА. Кожне з моїх татуювань хоч і має смислове та сакральне значення, але присвячені вони гарячим точкам, де я встиг побувати. Вважаю, це символічно – аби ніхто ніколи не забував.
Щодо позивного – окрема історія! Коли нас привели на п’ятий поверх Профспілок, один з командирів наказав обрати собі псевдо (позивні). Недовго думаючи, я взяв позивний «Данте» – за ім’ям одного з моїх улюблених письменників Данте Аліг’єрі. На жаль, дивним чином ніхто не міг запам’ятати таке коротеньке псевдо, а так як згодом я став подекуди потрібен, хлопці відшукували мене за характерними ознаками. Тоді я мав ремінь із пряжкою у вигляді змія, що оплітає клинок, дуже феєричну. От і кликали: «А знайдіть отого дядька зі змією на пряжці». Довго ж, правда? От і скоротили до «покличте Змія». Так уже воно історично склалося)

Саме завдяки допомозі Вікторії у Влада вийшла збірка. На неї збирали кошти всією країною. Про що пише Влад? Знаю, що нині він пише автобіографічний роман. Розкажіть про це детальніше.

– Якби не щасливий збіг обставин, дякуючи якому ми з Вікторією познайомились, я думаю, що світ побачив би ці вірші ще дуже нескоро (якби узагалі побачив). Якщо чесно, то я ніколи особливо не прагнув видатися чи прославитися. Проте після розмови із сестрою Вікторії, а згодом і з нею – я запалився ідеєю. І от, сталося неймовірне – за 11 днів, блискавично, кошти були зібрані. Досі дивуюсь тому, як активно люди підтримали ініціативу коханої щодо збору коштів на видання книги! Власне, все вийшло. Маю тепер досвід презентації по Україні та збірку «Трансгрес(і)я» на руках.
Вірші записую зі снів, натхнення приходить рідко, я ж грубий вояка) Філософія, психологія, езотерика, метафізика, трохи лірики та війна в різних дозах наповнюють кожен вірш. Якось так. Наразі поволі пишу автобіографічний роман з елементами містики. Але подробиці розкривати поки не хочеться – вже прочитаєте, як закінчу книгу)
Увесь цей творчий підйом та успіх – не моя заслуга. Все це завдяки моїй Вікторії.

Чи багато поезії Влад написав на передовій? Та й взагалі як пишеться під обстрілами?

– За останні три роки – десь близько чверті від усього, що в мене є. Проте у збірку увійшли твори, більшість з яких написані під час Революції та війни. Зрозуміло, що ситуація та атмосфера навколо впливає і на творчість, і на сни. Тобто у віршах багато війни. Навіть лірика зі смаком пороху. А пишеться непогано, головне, щоб було де записати. А що – обстріли? Це вже звична, невід’ємна частина життя.
В Іловайську була історія, коли я дописував вірш, зав’язався бій, треба було закинути хлопцям кілька гранатометів РПГ у сусідню траншею, мої волають та кваплять, а я пишу, вони волають – я пишу, пишу, пишу, дописав – побіг.

Як між вами спалахнуло кохання і хто перший зізнався у почуттях? Чим підкорили одне одного?

Вікторія: Не знаю, чим я його підкорила, адже не докладала жодних зусиль, аби йому сподобатися. Вперше мені стало зрозуміло, що маю почуття до нього, коли ми якось говорили про те, що шрами прикрашають чоловіків, і Влад обмовився: з огляду на кількість його шрамів, він дуже навіть нічого)) Та я не хотіла, аби він знав, що подобається мені, позаяк не уявляла, що в нього на серці. А потім вийшла його книга поезій і ми поїхали разом презентувати її містами України. Після київської презентації, коли очікували на потяг до Львова, Влад несподівано обійняв і поцілував мене. У Львів ми приїхали вже закоханою парою, хоч і щосили намагалися приховати це) Але нас викрили, тож ми вирішили надалі не робити таємницю зі своїх стосунків))

Влад: Зважаючи на доброту Віки і все те, що вона для мене зробила від щирого серця, я свої справжні почуття приховував до останнього за дружньою ввічливістю. Були моменти, коли голова йшла обертом. Хотілося сказати, але з іншого боку – боявся втратити те, що вже мав. Втратити можливість бачити її і проводити з нею час, бо звідки ж я знав, якою буде реакція Вікторії на таке нахабство? Думав, це її відлякає.
А в якийсь момент подумав – не поважатиму себе, якщо й далі буду приховувати та стримуватись.  І от… Одружуємось) Щирість – це щастя, точно кажу.

Які особливі моменти у Вашій історії кохання можете згадати? Цікаво, чи присвячують обоє талановитих людей один одному вірші?

Особливих моментів було безліч, усього й не згадаєш одразу. Якось ми не бачилися три тижні (Влад перебував на Сході), а на Новий рік він приїхав до мене пов'язавшись подарунковою стрічкою, бо я сказала, що він мені кращий подарунок. А перше справжнє побачення у нас було набагато пізніше, ніж розпочалися стосунки: одного разу ми збагнули, що якось геть обійшлися без «побачень»… і таки сходили в кіно та на вечерю у суші-бар. Щодо віршів, то Влад уже має кілька поезій, присвячених мені, я теж нещодавно написала верлібр для нього, хоч останнім часом більше працюю з прозою. Власне, творчість це те, що нас поєднує, а не розділяє, нам завжди є про що поговорити, ми найперші читачі одне для одного.

А як любов вплинула на Вашу творчість? Адже часто кажуть, що якщо людина одинока, то пишеться їй краще і більше. Чи не було у Вас бажання на реальній історії Вашого кохання написати книгу?

Ми підтримуємо одне одного у творчості. Влад читав мої романи (особливо йому сподобалась книга «ТІЛО™»), я ж читаю і читатиму все, що пише він. Звісно, для писання нам обом потрібне усамітнення; зате яке задоволення потім слухати враження одне одного після читання написаного! Зазвичай я допомагаю Владові з редагуванням його текстів, а він мені з фактажем, оскільки в нього набагато більше життєвого досвіду. Я писала післямову до його збірки віршів, а він – передмову до мого нового роману, який невдовзі вийде друком. І, звісно ж, намагаюся мотивувати його якомога швидше написати власний роман. Адже він запланував велику автобіографічну річ про події Революції Гідності та війну на Сході, і ось там знайдеться місце й для нашої історії кохання.

Як Ваші рідні та друзі відреагували, що Ви разом?

Вікторія: Здається, ніхто з наших близьких людей не був здивований, хоч ми й готувалися до різної реакції. Ми прекрасно порозумілися з батьками одне одного, їздили на новорічні свята в гості до наших родин. Зрештою, отримали стільки привітань та чудових побажань на заручини від різних людей, що й не сподівалися такого. Я особисто завжди вважала: одружуватись треба з великого кохання, тож тепер неймовірно щаслива від того, що воно в мене є.

Влад: Вперше бачу, як моя мама так щиро за мене радіє. Каже, якщо раптом ображу кохану – на мене чекає страшна розплата) Мої рідні насправді прекрасно знають мене і розуміють, це – назавжди.

Доки Влад на війні, як на відстані підтримуєте один одного та як переживаєте сум один за одним? Як часто зустрічаєтесь? Цікаво, чи не було у Вікторії бажання поїхати до коханого і влаштувати йому сюрприз?

Насправді ми чомусь думали, що набагато легше зможемо переживати розлуку, оскільки в кожного своя робота, купа невідкладних справ, власне коло спілкування… Але з кожним днем дедалі важче бути на віддалі одне від одного – кілька тижнів тягнуться, як кілька років, а от час, проведений разом, пролітає, наче одна мить. Ми щодня спілкуємося телефоном, пишемо одне одному, але цього, звісно, замало. На мій день народження у березні Влад вирвався до Вінниці у відпустку на кілька діб, та вони швидко промайнули, а тепер знову очікуємо на зустріч. Мабуть, мені таки доведеться цього разу поїхати до нього, та це буде заздалегідь спланований «сюрприз»)

Як Влад освідчився? Коли та яким плануєте Ваше весілля?

О, то було у День закоханих! Ми дивилися якийсь фільм, Влад зручно вмостився, поклавши голову мені на коліна, і ось так, не встаючи з місця, ніби між іншим, поцікавився, чи я вийшла б за нього заміж. Певна річ, я змусила його підвестися, стати на одне коліно і повторити те, що він тільки-но сказав) Ну, й погодилася без роздумів)) Одружитися хочемо влітку, це буде невеличка скромна церемонія для найближчих, без зайвого пафосу та особливого розмаху, а потім поїдемо вдвох у весільну подорож до моря.

Як на Вашу думку, творчі люди можуть впливати на ситуацію в країні?

Наразі війна триває не лише за території, а й за мову, душі та серця українців. І ось митці, на мою думку, мають брати в цій боротьбі активну участь, тут не можна залишатися байдужим, нейтральним чи умовно толерантним, не той випадок. Зрештою, війна не розпочалася б, якби всі мешканці нашої країни усвідомлювали себе українцями, тож саме письменники мають у художній формі оповідати про нашу національну ідею так, щоб це не спричиняло внутрішнього спротиву чи несприйняття у людей, а навпаки – викликало гордість від того, що ми українці, та бажання щось робити для своєї країни. А відтак ми все зможемо і все у нас буде добре.

Спілкувалась

Вікторія МИКИТЮК 

Оригінал публікації

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.