Блог

Блог

Як і кожен письменник, я багато читаю. Тож вирішила розпочати такий собі приватний читацький блог, де з радістю ділитимусь з усіма охочими своїми враженнями про книги інших авторів. Тут немає солодких «дружніх» рецензій чи відверто розгромної критики, позаяк маю на меті писати максимально об’єктивні книжкові огляди, котрі спонукатимуть інших читачів узяти до рук рецензовану книжку, аби скласти про неї власну думку. Тож ласкаво прошу до читання й коментування у моєму блозі!

Коли прокидається темрява

Передмова до книги

Кажуть, не завжди так буває, аби письменник спромігся перевершити чи бодай утриматися на рівні власного дебюту. Утім, якщо мова про Поліну Кулакову — молоду, але вельми перспективну авторку в жанрі «детективний трилер», то український читач має нагоду переконатися у протилежному. Її перший роман «Я пам’ятатиму твоє обличчя» приємно потішив шанувальників горору й містичного детективу цікавим задумом та динамічним сюжетом і став упізнаваним книжковим «обличчям» у такій, здавалося б, зовсім «нежіночій» літературній ніші.

Давня казка на сучасний лад

Передмова до книги

Усі ми з дитинства полюбляємо казки. Ба навіть і в дорослому віці часом зачитуємося дитячими книжками, правда ж? Та чи знаємо ми, якими насправді були наші улюблені казкові персонажі? Звідкіля вони родом? І що, як забута казка одного дня вирішить навідатись у реальне життя?

Остр(і)в: інтелектуальна жіноча проза Галини Горицької

Ця книга незвична вже хоча б тому, що під однією обкладинкою зібрано одразу чотири невеликі за обсягом романи. Такий формат дозволяє ґрунтовно ознайомитися з творчістю нового для себе автора, – особливо ж, якщо цей автор настільки несхожий на інших українських письменників, і теми та локації для своїх романів обирає напрочуд оригінальні й екзотичні, як на сучасну нашу літературу. Тож і книга вийшла у харківському «Фоліо», що відоме виданням цікавих та нестандартних проектів. Це вже друга книжкова публікація Галини Горицької (перший, а насправді другий за часом написання роман «Ленд Крузер Двохсотка» побачив світ 2014 року у видавництві «Український пріоритет»).

Ігри янголів

Серед янголів-охоронців переполох — небесна канцелярія вирішила модернізувати процес нагляду за підопічними людьми, тож тепер янголи мусять комп'ютеризуватися і керувати своїми проектами (себто людськими життями) на відстані, за допомогою компактних девайсів. Звісно, янголів навчають користуватися ґаджетами на спеціальних тренінгах. Звісно, не всі янголи піддаються навчанню однаково добре — трапляється, що янгол не встиг вивчити урок чи забув виконати домашнє завдання й випадково натиснув не на ту кнопку, запустивши новий сценарій… Що в такому разі станеться з його підопічним? А ось тут і починається найцікавіше!

Невимушеність буття

Український літпроцес невимушений і незбагненний. Якщо донедавна сакральним чи не для всіх письменників та видавців було слово «роман», то останнім часом дедалі більшої популярності у нас набувають збірки оповідань, читацька спільнота поволі відволікається від звичного романного формату до тематичних антологій, укладених з коротких текстів різних авторів (а ще ці книги добрі тим, що після читання збірки – хочеш не хочеш – а знайдеш і прочитаєш інші твори автора найбільш «уподобаного» оповідання). Антологія «#Невимушених», як на мене, є наразі одним з найпомітніших таких проектів.

Макс Кідрук: техніка повного занурення

Чи знаєте ви, як це — коли за черговою книгою перехоплює подих від жаху? Не від картонного, до смішного надуманого, а від цілком реального, як у житті. Реалістичність описів у технотрилерах Макса Кідрука змушує не просто вірити подіям, які описує автор, а уявляти їх настільки детально, що виникає відчуття причетності. Ефект присутності, наче це й не книга зовсім, а жива історія, що розгортається просто на очах, ніби якісно відзнятий блокбастер у форматі 3D. Майстерно змішуючи довколишню дійсність із власними ідеями, Кідрук настільки заглиблюється в деталі, що читач навіть не помічає, коли саме зникає та межа, яка розділяє правду та вигадку.

Чи можна навчити мріяти?

Якось мала розмову з близькою людиною про мрії, і от вона мені сказала: «А знаєш, я вже давно не мрію. Я лише планую». Певно що книга, про яку йтиметься далі, стане для неї гарним подарунком, такою собі енциклопедією мрій – здійснених і нездійсненних мрій інших людей, хтозна? Власне, саму книгу також можна назвати втіленою мрією, адже це авторський дебют і, що особливо тішить, один з найцікавіших та найпомітніших прозових дебютів минулого року.

Не внаслідок, а всупереч: книга спростування міфів

Рецензія

От уже двадцять п’ять років, як українська є офіційною державною мовою незалежної країни. Здавалося б, здобули? Та виявляється, аж ніяк. Наше телебачення досі переповнене російськомовним контентом (українські кіновиробники теж воліють послуговуватися позиченою російською, до якої звик масовий глядач), ми не маємо жодного глянцевого журналу українською (і не кажіть, що їх не треба, — державна мова мусить бути повноцінно присутня у всіх сферах життя), відтак на вулицях наших міст, особливо ж у столиці, узвичаєно лунає російська як «обрана», «елітарна», «престижна». А довкола української повсякчас точаться дискусії й суперечки, постають химерні, переважно безпідставні міфи, витворені лінгвістами-аматорами – апологетами російської в Україні.

Український Ірвін Велш

Рецензія

Сучасна українська література невпинно розвивається, свідченням того є нові імена, які щороку відкриває «Коронація слова», та різнобарвні обкладинки книг, що з легкої руки вітчизняних видавництв оселяються на поличках книгарень. Маємо вже власну Стефані Майєр, власних Пауло Коельо та Харукі Муракамі, і навіть власного Януша Леона Вишневського. І це, хочеться сподіватись, лише початок.

Українське патріотичне фентезі: Леонід Кононович

Рецензія

Леонід Кононович – автор, якого нелегко рецензувати. Його прозу хочеться безкінечно цитувати і, звісно, читати, читати. Читати повільно, аби книга якомога довше не закінчувалась. І найновіший твір письменника «Чигиринський сотник», що трапився мені під час пошуків якісних зразків українського патріотичного фентезі, є річчю потужною, знаковою та, схоже, таки вельми недооціненою в нашому сучасному літпроцесі, заполоненому перекладами.