Володимир Вакуленко-К.: «Читання власних текстів українською — це вже патріотизм»

Фото зі сторінки Facebook

Останнім часом у нашому літературному середовищі нарешті відчутні суттєві зрушення — окрім вже звичних Форуму видавців у Львові та Книжкового Арсеналу в Києві, чи не кожне місто пропонує власну велику культурно-мистецьку подію, до якої неодмінно хочеться долучитися. Дізнавшись, що 19-20 листопада в Харкові вперше відбуватиметься Патріотичний Літературно-мистецький фестиваль «СЛОБОЖАНСЬКА РефорNація», приурочений до 3-ї річниці Революції Гідності, вирішила поспілкуватися з одним із його засновників — контрлітератором, поетом, перекладачем та громадським активістом Володимиром Вакуленко-К.

— Пане, Володимире, цьогоріч маєте нові видані книги: Роман в 13½частинах з наслідками документалістики та елементами абсурдизму, авантюризму й легенького фентезі «Інфаркт для ґурманів. Щоденник вар’ята» та Поезію Відроджених Традицій «Святославова Сварґа». Поговорімо найперше про поезію. Яким є Ваше особистісне відчуття і проживання поетичного слова?

— Колись, в іншому житті, мене розкритиковували наніц. Тоді це злило, але я не здавався. І навіть коли я ще писав периферійну графоманію, за рік я так умів з тої попси викручувати кренделя, що беззубі ящури критики лише стиха видихали з себе: «Ну це ж Вакуленко, ну цей, як завжди, накрутить». На жаль, я тоді не вмів працювати з римою, не знав до «Словника літературознавчих термінів» про стилістику і до знайомства з Сергієм Жаданом про існування альтернативи звиклих стандартів, тобто сучасний літературний процес. Тому я майже все спалив зі старого, дещо поперероблював з присутністю думки. Насправді погані рукописи горять, хоча ще десь в мережі блукає мій словоблуд. А далі? А далі я почав вихлюпувати з себе верлібри, далі почав шукати свою стилістику, і, як наслідок, на світ з’явився мій власний стиль «контрлітература», яку сьогодні підхопив багато хто з молодих літераторів. Що ще? Зараз мало пишу, в дорослій поезії все найкраще вийшло книгами, один вірш будується часом декілька місяців. Образи накопичую, а потім просто вловлюю хвилю натхнення. В мене ще й третя книга незабаром побачить світ – Контрлітературний Коктейль Поезій «УБД-реінкарнація» у київському видавництві «Каяла». В цій книзі не просто тексти — в цій книзі мій біль, біль побратимів і незагоєні рани країни…

— Надзвичайно цікавою й нетиповою для сучасного літпроцесу є й Ваша доросла проза — зокрема, «Інфаркт для ґурманів. Щоденник вар’ята». З цим твором Ви стали найпершим Лавреатом Міжнародної літературної премії ім. О. Ульяненка, тим самим поставивши високу планку для наступних здобувачів премії. Ваш роман публікувався в «Кур'єрі Кривбасу», був перекладений і виданий англійською мовою, і ось 2016-го вийшов окремою книгою для українського читача. Розкажіть про цей роман, його історію створення та смислове, художнє, філософське наповнення текстів.

— Роман публікувався у «Кур’єрі Кривбасу» до здобуття премії. Саме редакція журналу одна з тих, хто рекомендував мене на висунення премії. Як він створювався? Я тоді працював охоронцем в одній дебільній організації, з якої вилетів за «власним» бажанням за те, що начальничка-сексота облаяв у вічі і ледь не побив. Було за що. Але якось три роки протримався, поки нам цього свіженького сексота не підкинули. Так от, за цей час більша частина роману і написалася. В чому формувався мій задум? Моє панкування — це купа екстримів, згадок, цікавих розмов з різними прошарками населення. Мені цікавіше було спілкуватися з повіями чи бомжами, ніж з тими, в яких на все село одна єдина тема — срач. І скільки було ситуацій, коли я різко міг померти. Щось мене постійно рятує, хоча я не навчився вірити в Страх. Так от, в романі я описував це все, але не з моїм закінченням. Тобто розробив таку схему: Я спинився вчасно, відчувши небезпеку, мій герой пішов крізь неї. В більшості сюжетів герой гинув. І я настільки входив у раж, що мені здавалося, що десь сиджу собі на хмарі і спостерігаю за героєм-мною, як він гине. А потім спускаюся і продовжую далі жити, а сам герой залишався черговим померлим спогадом. Щось колись мене таки вб’є, але не сьогодні й не найближчим часом. У котів 9 життів, у мене минуло поки що 13½ :)

— Пане Володимире, знаю, що Ви маєте й дитячі видання — «Сонечкова сім'я» і «Татусева книга». Що спонукало «дорослого» письменника почати писати для дітей? І як сприйняла дитяча аудиторія Ваші книги?

— Всьому свій час. Коли ти, будучи письменником, народжуєш дітей і читаєш їм чужі вірші — рано чи пізно починаєш писати власні. Нічого незвичного — гуляли, на ходу щось складувалось-жартувалось. Найкраще записувалось. За меншого цілком повноцінно можна сказати, що я його народив, а не жінка. Вся моя волелюбність з ним розділена навпіл. Це важко пояснити, але воно схоже щось на кшталт сіамських близнюків. Він живе мною, я ним. Є ще старший. Він виріс і трохи самостійний. Як сприйняли діти? Діти сприймають будь-якого письменника не більше 20 хвилин. Далі він їх втомлює. Тому мої виступи — це не просто читання, а й імпровізація, щоразу різні сценарії, щоразу різний підхід. Діти різні, але всі вони не люблять дорослої несправжності. Тому намагаюся щоразу бути різною дитиною…

— Також Ви відомі, як перекладач з білоруської, болгарської та російської мов. Особисто мені надзвичайно імпонує Ваш переклад поеми В. Маяковського «Люблю». Розкажіть, будь ласка, і про цей досвід. З якими складнощами зазвичай стикається перекладач під час роботи над твором іншого автора?

— З болгарськими перекладами я облажався — над тими перекладами ще купа роботи. Не вистачає досвіду з тією мовою. З білоруськими одразу вийшло. А загалом, коли я щось читаю іноземною мовою, стає цікаво: а якщо спробувати відчути їх рідною? Насправді помилка перекладачів — робити дослівний переклад. Текст в іншій мові стає одразу примітивним. Потрібна імпровізація без втрати думки автора. Отак і роблю. На замовлення не виходить. Немає натхнення. Насправді, найкраща моя імпровізація — це з російської переклад криворізького поета Макса Кабіра «Вова». Він звучить вибухово і російською, і рідною, не втрачаючи жодних фішок. Навпаки, як казали певні експерти: українською текст вийшов набагато кращим за оригінал. Макс якусь там і премію отримав за мій переклад.

— Окремої уваги заслуговує і Ваша громадська діяльність. Ви були активним учасником Революції Гідності, також свого часу координували й організовували низку культурно-мистецьких фестивалів та акцій. А цьогоріч заснували в Харкові Патріотичний Літературно-мистецький фестиваль «СЛОБОЖАНСЬКА РефорNація» з нагоди 3-ї річниці Революції Гідності. Хочеться дізнатися якомога більше про цю важливу ініціативу. Яким буде формат проведення фестивалю? Що цікавого знайде там для себе кожен відвідувач? Як проходить підготовка до події?

— Скажу відверто. Революція Гідності — це єдина подія в моєму житті, куди я йшов свідомо, а не за черговою порцією екстриму. Я вірив в те, що вірю і зараз, просто у нас люди кудись вічно поспішають. А загалом Майдан — це болюча тема для мене. Я бачив на території Михайлівського Собору загиблих юнаків, яким і 20 рочків то не було. Я вижив, проживши більшу половину життя, вони, юні, не проживши і мізеру. Оце найбільше й поранило — бо в сутичці смерті не помічав. І хоча за три роки подій бачив і страшніші речі, але оті всі картинки, певно, до скону гризтимуть мою свідомість. І як я не намагаюся бути сталевим — цей біль глибоко в’ївся в мої думки і спогади. Ніби й не жив три роки тому… Щодо Фестивалю. Всі учасники попередньо запрошені, оскільки по сьогодні ми живемо надіями. Є люди, які обіцяють нас профінансувати, але поки що ніхто з них не сказав свого остаточного слова. Нам то й треба небагато. Критерій текстів не важить на тому, що вони саме мають бути патріотичними. Читання власних текстів українською — це вже патріотизм. Серед учасників утворене певне об’єднання — автори будуть як зі сходу, так і з півдня, півночі, заходу України. Ми Єдина Україна, інакше і не має бути! Що ми думали? Я не один організатор, за кожну частину Фестивалю є свій відповідальний. Мені трішки по телефону «погрожували», тому я їх оприлюдню, коли все буде готово. Спочатку у нас буде дитяча програма. У ній і козацькі розваги будуть, і виступи відомих дитячих казкарів, конкурси, призи тощо. А далі доросла програма. Вірші, презентації авторських книг, барди і рок-концерт. Другий день Фестивалю почнеться з дискусії на тему «Майдан. Революція. Гідність» за участю політологів, далі прозові читання, презентації книг і на завершення — рок-концерт. А що буде в процесі — в задумах купа фішок, які я не хочу розкривати до Фестивалю. Тож давайте просто дочекаємося — в мене купа альтернативних ідей, на раптом коли щось не так піде. Але навіщо виповнювати свій резерв? :)

— Якби у Вас було належне фінансування, кого б Ви запросили з рок-виконавців?

— Як на мене, найпатріотичніший гурт на сьогодні «Гайдамаки» зі своїм свіженьким альбомом «Укроп». А ще запросив би «ДримбаДаДзиґа». Непогане поєднання етно з панком.

Розмову провела Вікторія Гранецька

P.S. Сторінка Фестивалю в мережі Фейсбук:  https://www.facebook.com/groups/1465049463509486/

Замовити книгу автора «Інфаркт для ґурманів. Щоденник вар’ята» можна на сайті видавництва «Твердиня»

25.10.2016

 

Написати коментар

Введіть цей код:
Якщо у вас виникли проблеми з читанням коду, натисніть на картинку з кодом для генерації нового коду.